У Великій Олександрівці стоїть Лиса гора. Колись її називали Білою.
Кажуть, колись тут зустрілися закохані. Та на горі відьми влаштували свій шабаш.
Відьма захотіла забрати хлопця, але він залишився вірним коханню.
Дівчину кинули в річку, а хлопця забрали відьми…
З того часу гора стала пустою — Лисою.
А опівночі тут можна побачити закоханих — якщо серце чисте.
Біля самого лісу, поблизу Великої Олександрівки, стоїть висока піщана гора.
Тепер її називають Лисою, а колись, кажуть, називали Білою. Різні небилиці розказують старі люди про Лису гору, а найчастіше — ось що…
Давно — давно колись, може, за панщини, а може, ще за козаччини, любилися хлопець із дівчиною. Однієї ночі сіли вони в човен і попливли Інгульцем кататися. Допливли вони до Лисої гори та й завмерли зі страху: на вершині творилося щось страшне! Там хтось вив, стогнав і реготав, як божевільний…
Хлопець і дівчина хотіли повернутися назад, аж раптом захвилювався Інгулець, завирувала вода, крутнувся човен, перекинувся і понесла їх невидима сила на Лису гору.
Опинилися закохані на горі й закам’яніли від подиву. Тут бенкетували відьми: танцювали, вили сміялися, волочили одна одну по піску за коси. А одна гарна — прегарна сиділа мовчки осторонь і була дуже засмучена. Та як побачила вона хлопця, очі її враз засвітилися радістю. Схопилася відьма, побігла до парубка й почала тягти його до танцю. А він вирвався — і до милої. Розгнівалась відьма, схопила його кохану й кинула в Інгулець. Нещасний не знав, що йому робити. А потім вихопив ножа, вдарив у груди відьму. Впала вона, а чорна її кров залила всю гору. Побачили те подруги вбитої, накинулися на хлопця й полетіли з ним невідомо куди… З того часу на горі не росло нічого і назвали її Лисою. А щоразу опівночі виходить проти неї із Інгульця дівчина й кличе свого милого. Кличе, поки не докличеться. З’являється він до неї із степу і довго — довго цілує та пригортає. А як заспівають треті півні — де й дінуться закохані… Не поборола смерть їхньої любові! Ще й тепер, кажуть, опівночі біля Лисої гори можна почути голос нещасної утопленої і побачити її в обіймах свого милого. Тільки не всім це вдається, а лише тим, хто має велику і незрадливу любов у серці…
