«Билися люди, як риба об лід, у три погибелі перегиналися. Ходили чутки про Новоросію, про степи причорноморські. Багато людей пішло туди. А що воно, що там і як воно там, ніхто не знав…»
От і вирішили послати туди чоловіка, який бував у бувальцях і знає, по чому фунт лиха. Олександром його звали.
Зібрав Олександр подорожню торбину та й пішов у Новоросію. Довго чекали його односельці, уже всі жданки поїли, а його немає. Нарешті повернувся та й розповів людям про степи безкраї, якими конем хоч цілий тиждень скакай — до краю не доскачеш, де ковила шелестить. Земля така, що як докласти рук, можна жити.
Через кілька днів пішов Олександр на ті землі односельцями. Нелегка то була дорога, багато людей знайшли на ній свою могилу. Нарешті стали вони на березі річки Інгулець.
Аж тут занедужав Олександр. «Люди добрі, горя я не переживу, та служив я вам вірою і правдою. А тепер прощайте…» — промовив Олександр і вмер.
Поховали його на березі Інгульця. І поселилися тут. Забили перший кілок, почали копати землянки, а своє селище Олександрівкою назвали.
Це одна з гарних легенд про заснування селища Велика Олександрівка, що має більш як двохсотлітню історію.
📖 Історичні відомості
Існує ще одна легенда, не менш приваблива.
В результаті російсько-турецьких воєн, що точилися протягом другої половини XVII і XVIII століть, степове Причорномор’я було приєднане до Росії. Цю вільну від поселенців територію назвали Новоросією. Почалося активне заселення і освоєння природних ресурсів нового краю.
1784 року була заснована і Велика Олександрівка. Першими на нашій землі почали зводити свої оселі козаки з Чернігівської, Полтавської та Київської губерній України, а також з Білорусії, Литви.
Перш ніж переселитися на нові землі, козаки засилали туди своїх ходаків, які повинні були розшукати зручні для поселення місця. Найкраще вибрав там місце Олександровський.
Він же привів сюди своїх земляків. У той же рік Олександровський помер. З’явився перший хрест на новому кладовищі. Саме на честь Олександровського і було названо селище.
Кожне поселення має свої героїчні і легендарні особистості. Великоолександрівці завдячують мужньому Олександру чи Олександровському за те, що вони відкрили такі прекрасні і благодатні місця, землі безмежні й родючі.
І досі в назвах двох поселень — Великої та Малої Олександрівки — живе ім’я відважних ходаків, що віддали своє життя, аби послужитися громаді.
🌿 Розвиток поселення
Там, де річка — завжди життя. 1784 року перші поселенці селилися вздовж звивистого Інгульця. Спочатку з’явилася одна вулиця, пізніше — друга.
Коли 1808 року з Чернігівської та Київської губерній приїхали нові поселенці, вони почали будуватися трохи нижче Великої Олександрівки. З’явилося нове поселення — Мала Олександрівка.
Пізніше, коли люди почали знаходити під землею життєдайні джерела, копали колодязі, село розрослося на схід — вище по схилу річкової долини.
Будинки споруджували з вапняка, який добували на місці, в ярах і балках. Накривали їх соломою.
🏛️ Культурне життя
Населення швидко зростало. Якщо за переписом у 1816 році налічувалося близько 3 тисяч чоловік, то 1909 року — понад 6 тисяч.
Разом із розвитком господарства зростав потяг до знань. У селі не було спеціальних культурних закладів, тому виникали аматорські колективи:
- хор
- драматичний гурток
- театральні вистави
Вистави проводилися навіть у приватних будинках. Освітлювали їх гасовими лампами та свічками.
Перша бібліотека з’явилася у 1898 році. У цьому ж році було відкрито чайну, при якій діяла бібліотека.
Письменних людей було мало, тому більшість приходила слухати читання вголос.
⚠️ Історичні зміни
Усе це було до часу, коли з’явилися «нові господарі землі», які зруйнували не тільки культурні та громадські споруди, а й усталений уклад життя і звичаї наших предків.
